Лекція №3

Тема 3.

Закономірності і динаміка психічного розвитку й формування особистості в онтогенезі

 

Основні поняття: біологічні фактори, вікові новоутворення, вікова періодизація, зона найближчого розвитку, розвиток, розвиток психіки, розвиток особистості, онтогенез, провідна діяльність, природне середовище, сенситивність, сенситивні періоди, соціалізація, спадковість, філогенез, пізнання, когнітивний розвиток.

 

Загальна характеристика розвитку

 Визначення основних понять. Природною основою розвитку дитини є її загальнолюдська, спадково зумовлена анатомо-фізіологічна будова організму, зокрема, нервової системи й уроджених індивідуальних функціональних особливостей, які закладаються в період внутрішньоутробного розвитку організму.

Онтогенез - це цілісний процес становлення людини як організму, як свідомої істоти і як особистості.

Розвиток особистості - це закономірні послідовні зміни в різноманітних людських системах життя (морфологічній, фізіологічній, психічній, соціальній), які проявляються в їх кількісних, якісних і структурних перетвореннях, в русі від нижчих до вищих рівнів, від простого до складного.

Від народження дитина живе в оточенні людей і предметів, створених людьми, в яких зафіксований досвід суспільної практики людства, і взаємодіє з ними. Таким чином, розвиток дитини і є процесом оволодіння цим досвідом і розглядається як онтогенетичне, тобто індивідуальне її становлення.

Формування активності дитини в процесі її розвитку. Свідомість людини реалізується в її діяльності. Розвиток дитини проявляється в змінах, що відбуваються в діях, поведінці та інших видах діяльності. Змінюється і сам процес діяльності, її зміст, рівень, структура, спрямованість.

У процесі взаємодії дитини з оточуючим середовищем дифузні прояви її уродженої активності у вигляді захоплювальних, імпульсивних та інших мимовільних рухів, які регулюються образами тих об'єктів, що сприймаються, перетворюються у спеціальні перцептивні дії - сприймання предмета як цілого, виділення окремих його частин, предметних ситуацій. На основі подібного сприймання формуються різні види предметної діяльності - гра, навчання, виконання елементарних трудових дій.

На якісні зміни в психічному розвитку дитини впливають різні види виконуваної нею діяльності. Вони впливають на формування індивідуальних психічних властивостей дитини - розумових, емоційних, вольових, моральних якостей, свідомість і самоусвідомлення. Відбувається об'єднання цих психічних процесів і властивостей в єдину систему. Підростаючий людський індивід стає повноцінною особистістю, здатною сприймати і розуміти оточуючу дійсність, виділятися з посеред навколишнього середовища, долати межі актуальної ситуації, відштовхуючись від минулого, проектувати майбутнє, ставити мету і визначати способи її досягнення.

Головні напрями розвитку активності дитини. Розвиток активності дитини можна простежити за такими напрямами:

1. Реактивні дії. Коли дитя реагує на вплив конкретного подразника (зокрема, на словесні вказівки дорослого), реакція поступово стає довільнішою: окремі дії гальмуються, інші - здійснюються, відображаючи бажання і потреби самої дитини. Активність набуває творчого характеру.

2. Прості одноактні дії -  відсмикування ноги, крик, повертання голови перетворюються під впливом системи навчання, показу, спадкових компонентів на складну за структурою систему цілеспрямованих дій з предметами, а потім цілісну складну діяльність: гру, спостереження за тваринами, навчальну роботу, малювання. Ця діяльність підпорядкована певним мотивам і спрямована на досягнення певної мети. Потім вона поступово набуває більш організованого і керованого характеру.

3. З оволодінням дитиною мови її активність стає інтелектуальною, до якої входять обмірковані, досконалі дії (задумка гри, пошук шляхів для виконання доручення тощо). Наприкінці дошкільного віку активність дитини вже може бути за формою суто інтелектуальною.

На всіх ступенях розвитку дитини активність проявляється:  

- в успадкованих діях (словах, іграх, манері поведінки);

- у виконуваних діях, коли дитина на прохання дорослого виконує необхідні рухи і дії; так виробляються звички;

- у самостійних діях, коли дитина має справу з новими предметами, обмацує їх, перебирає, кидає.

4. Свою активність діти рано спрямовують на дорослого, спонукаючи його до відповідної реакції.

5. Починаючи з раннього віку, дитина вчиться спрямовувати свою активність на самовдосконалення, самовиховання. Поставлена нею самою мета і власні бажання спонукають її до того, щоб робити конкретні зусилля.

Періодизація вікового розвитку в дитячій психології

Головні підходи до вирішення проблеми періодизації дитячого розвитку. Є дві точки зору на процес розвитку дитини в цілому. Згідно з однією з них цей процес є безперервним, згідно з іншою - дискретним.

Перша допускає, що розвиток іде не зупиняючись, не прискорюючись чи сповільнюючись, тому немає ніяких чітких меж для вирізнення одного етапу від іншого.

Згідно з другою точкою зору, розвиток відбувається нерівномірно, прискорюючись або зупиняючись, і це дає підстави для виділення в розвитку якісно відмінних один від одного етапів або стадій.

У залежності від своїх теоретичних установок, прихильники періодизації психічного розвитку поділяють процес психічного розвитку на більше чи менше число стадій, використовуючи при цьому різні критерії і виділяючи різний психологічний склад стадій.

Періодизація психічного розвитку дитини за Стенлі Холлом

(біогенетична теорія розвитку)

Стенлі Холл вважав, що онтогенез психіки в цілому повторює її філогенез, і виділив стадії молодшого віку, дитинства, підліткового віку і юності, які відповідають стадіям розвитку психіки тварин: дикості, початку цивілізації, епосі романтизму.

Періодизація психічного розвитку дитини за Ж.Піаже

(когнітивна теорія розвитку)

Пізнання - це процес, завдяки якому ми дізнаємося і розуміємо світ, що нас оточує. Складовими процесу пізнання є навчання, виховання, пам'ять і розуміння.

Когнітивний розвиток - це ріст і вдосконалення різноманітних аспектів наших інтелектуальних здібностей.

Пізнавальний (когнітивний) розвиток дитини полягає саме в розвитку і вдосконаленні цієї інтелектуальної здатності здобувати знання.

Найбільший внесок у дослідження витоків і розвитку дитячого інтелекту вніс швейцарський психолог Жан Піаже. На думку Піаже, дитина, розвиваючись, поступово використовує більш складні форми для організації інформації і розуміння оточуючого світу. На шляху цього розвитку автор виділяє 4 якісно відмінних періодів: сенсомоторний, доопераційний, конкретних операцій і формальних операцій.

Сенсомоторний період (від 0 до 2-х років), поділяється на 6 достатньо виражених стадій:

- від народження до 2-х місяців. Немовля пізнає оточуючий світ завдяки таким діям: розглядання, схоплювання, смоктання, кусання тощо.

Характерним явищем сенсомоторного періоду є ігри з предметами.

У 4 - 5 місяців немовля дотягуються до предметів, хватає їх і тримає в руках. Ці дії називаються дослідницько-маніпуляційними. Поступово вони ускладнюються.

- 9 місяців - діти розмахують предметами, перевіряють на міцність, крутять у різні сторони. Розуміння сфери застосування оточуючих предметів у них немає.

- 15 - 18 місяців намагаються користуватися предметами за їх призначенням (роблять вигляд, що варять кашку).

- 21 місяць - намагаються використовувати багато предметів за призначенням (нагодувати ляльку, покласти спати тощо).

- У 24 місяці - гра максимально наближається до реальних умов (везуть ляльку на прогулянку в парк, машинки їдуть в гараж тощо).

Діти вже в 6-7-ми місячному віці здатні запам'ятовувати і відтворювати побачену послідовність дій. Згідно з теорією Ж.Піаже, головним досягненням сенсомоторного періоду є розуміння малюками постійності об'єктів, усвідомлення того, що об'єкт існує в часі і просторі. Воно настає приблизно у 1,5 річному віці. Здатність дітей до розуміння простору Піаже пов'язує з локомотивними вміннями, коли дитина починає повзати, досліджувати простір, висувати здогадки, перевіряти їх (а куди ж закотився м'ячик?).

Доопераційна стадія - від 2-х до 7-ми років (за Піаже). Діти набувають здатності користуватися мовою. Слова-символи обмежені їх особистим (егоцентричним) безпосереднім досвідом і, здебільшого, надмірно конкретизовані.

У 3-х річному віці дошкільники перетворюють своїх ляльок в уявних людей (тата, маму, вихователя), виникають складні форми наслідування дорослих, фантазування.

Наслідування - це ще одна особливість сенсомоторного періоду. На думку Піаже, навіть найпростіше наслідування передбачає складний підбір схем дії.

Символічна репрезентація - здатність уявляти минулі й теперішні події, досвід і поняття за допомогою слів, виразів, жестів чи інших знайомих засобів.

Таким чином, когнітивний розвиток дитини, за Ж.Піаже, починається з удосконалення сенсомоторних схем. Інтелект малюка розвивається завдяки вдосконаленню і видозміненню цих схем у процесі адаптації. Особливої уваги заслуговує різновид адаптації, названий циркуляторною реакцією: завдяки цьому процесу малюк відкриває для себе власне тіло і починає навмисне використовувати його можливості з метою впливу на оточуючих.

Відповідно до моделі когнітивного розвитку Ж.Піаже, діти набувають ряд основних інтелектуальних здібностей протягом перших двох років. Тому так важливо, щоб саме в цей період розвитку дитина була максимально забезпечена різноманітними іграшками та не обмежена в просторі пізнання навколишнього світу.

Стадія конкретних операцій - 3-й період когнітивного розвитку (за Ж.Піаже) (від 7 до 11-12 років). Діти починають логічно мислити. Здатні класифікувати предмети з урахуванням ієрархії класів.

Стадія формальних операцій - 4-й період за Ж.Піаже (від 12 і далі). Характеризується здатністю оперувати абстрактними поняттями.

Етапи розвитку психіки дитини за Зигмундом Фрейдом

(психо-сексуальна теорія розвитку)

Оральна стадія, за Фрейдом, перша стадія психо-сексуального розвитку (від народження до 1,5 року), протягом якої рот дитини стає осередком чуттєвої насолоди.

Анальна стадія, за Фрейдом, - друга стадія психо-сексуального розвитку (від 1,5 до 3 років), протягом якої чуттєва насолода дитини пов'язана з процесами виділень: "стримування" і "випускання". Дитина заклопотана проблемами управління цими процесами.

Фалічна стадія (від 3 до 5 років), протягом якої почуттєві насолоди дитини зосереджуються на геніталіях. Дитяча сексуальність спрямована на дорослих.

Латентна стадія (6 - 12 років). Дитячі сексуальні переживання поступаються спілкуванню з друзями, навчанню тощо.

Генітальна стадія (від 12 і вище) відповідає  статевому дозріванню. Дитині доводиться  боротися зі своїми статевими імпульсами, вдаючись до механізмів психологічного захисту.

Суть цієї теорії полягає в тому, що поведінка людини виключно детермінована внутрішнім середовищем, що вона грунтується тільки на біологічній основі, тваринних потягах, складовими яких є сексуальні й агресивні.

На думку Фрейда, інстинктивні потреби організмів є принципово антисуспільними. Але те, що дійсно потрібно людині, знаходиться всередині, а сама людина живе у соціумі і змушена адаптуватися (примиритися) до нього. Ціною такої адаптації, вважає Фрейд, є неврози чи тривога.

Представники психоаналітичної теорії вважають, що невдачі адаптації в ранньому віці даються взнаки протягом тривалого часу.

Деякі невирішені проблеми на одній чи усіх стадіях можуть періодично проявлятися в дорослих людей у вигляді невротичної поведінки.

Тому практичними психологами основна увага приділяється історії вивчення розвитку дитини в ранньому дитинстві (від народження до п'яти років).

З точки зору Фрейда, якщо на оральній, анальній чи фалічній стадіях дитина відчувала сильну фрустрацію, або дуже велике задоволення, то може настати фіксація на потребах цієї стадії.

Окрім цього, реакції батьків на будь-якій з цих стадій можуть мати глибокий вплив на розвиток особистості дитини. Напр., дуже суворе ставлення батьків до дитини, яку привчають до горшка, може перетворитися надалі в манію до акуратності і пунктуальності (оральна стадія), чи реакція батьків на фалічній стадії, коли діти відчувають до батьків протилежної статі сильний несвідомий сексуальний потяг. Незадоволення потреби виливається у тривогу. Діти вчаться притуплювати свої почуття і послаблювати тривогу, намагаючись ідентифікуватися з батьками однієї статі.

Стадії розвитку дитини за Еріком Еріксоном

(психосоціальна теорія розвитку)

На відміну від Фрейда, Еріксон вважав, що становлення особистості грунтується на розв'язанні соціального конфлікту, що виникає при взаємодії на вузлових моментах розвитку, напр., при годуванні малюка чи при навчанні ходити. Як і Фрейд, Еріксон вважав, що задоволення інстинктів є однією з рушійних сил життя, але не меншого значення він надавав синтезу "Его" - упорядкуванню й інтегруванню досвіду. Еріксон акцентує увагу на впливові культури і суспільства на розвиток людини і набутті нею "Его-едентичності".

Еріксон постолує 8 вікових стадій: орально-сенсорна, м'язево-анальна, локомоторно-генітальна, латентна, підліткова і юність, молодість, дорослість, зрілість.

Орально-сенсорна (від народження до 1 року). Перед дитиною постає проблема: "Чи можна довіряти оточуючим людям". Доброта, ніжність, ласка, постійна увага і турбота сприяють розвитку довірливого ставлення до оточуючого світу і навпаки.

М'язево-анальна (від 2 до 3 років) - психосоціальний результат - автономія  і вагання. Коли дитині вдається щось зробити самостійно, то вона набуває впевненості у своїх силах, вміння контролювати себе, а справедлива оцінка і похвала дорослих сприяє розвитку цього самопочуття. Але коли дитина потерпає від постійних невдач і її за це карають чи називають грязнулею, поганим невдахою (замість того, щоб показати і допомогти правильно вчинити дію), то надалі дитина буде сумніватися у власних силах і відчувати сором.

Локомоторно-генітальна (від 4 до 5 років). Результатом розвитку є ініціатива чи почуття провини. Діти цього віку вирізняються дослідницькою активністю. Їх ще називають "чомучками". Якщо їхня цікавість до оточуючого світу задовольняється і ефективно керується з боку дорослих, виявляється ними терпіння, терпимість, лояльність, то діти набувають вміння асертивного способу поведінки і сильного відчуття ініціативи. З іншого боку - суворий контроль дослідницької активності дитини, та ще й покарання (за, так би мовити, надмірну активність) призводять до розвитку відчуття провини за кожні свої вчинки.

Латентна (від 6 до 11 років). Систематичне  навчання  і  виховання,  наявність позитивних прикладів для наслідування розвивають працелюбність. У протилежному випадку - почуття неповноцінності.

Стадія підліткового і юнацького віку (12-18) - в разі позитивного прикладу для наслідування розвивається статево-рольова ідентичність, а в протилежному випадку - змішення ролей.

Молодість. Психо-соціальний конфлікт полягає у вирішенні проблеми, чи можна повністю довіритися іншій людині. Результат  -  близькість або ізоляція.

Дорослість - стадія реалізації творчого потенціалу. Цілеспрямованість і продуктивність сприяють розвитку генеративності. І навпаки, збіднене особисте життя, регресія - стагнації.

Зрілість - це стадія підведення підсумків прожитого життя. Реалізація життєвих планів, мети вказує на цілісність і повноту "Его". Незадоволеність прожитим життям породжує відчай.

За Еріксоном, психологічний розвиток відбувається в результаті взаємодії між біологічними потребами індивіда і вимогами суспільства. Кожна стадія характеризується психо-соціальним конфліктом, котрий має бути вирішеним. Досвід вирішення конфлікту індивід переносить на інші стадії свого розвитку.

Для Еріксона его-ідентичність - це ядро, навколо якого формується особистість. Еріксон розглядає виділені стадії розвитку як періоди життя, протягом яких набутий індивідом життєвий досвід диктує йому необхідність найбільш важливих пристосувань до соціального оточення і зміцнення власної особистості. Хоч на спосіб вирішення індивідом цих конфліктів великий вплив мають установки батьків, але соціальне середовище є не менш впливовим.

Спосіб вирішення конфлікту, з яким індивід стикається вперше, накладає відбиток на те, як він буде справлятися з наступними. Не дивлячись на те, що кожен конфлікт має більш важливе значення порівняно з іншими і є критичним тільки на певній стадії життєвого циклу, він існує протягом життя людини, але вже в повторі.

Таким чином, афект першого досвіду вирішення конфлікту, за Е.Еріксоном, накладає відбиток на все життя людини. Виховуючи дитину про це важливо пам'ятати і враховувати батькам і вихователям.

Періодизація психічного розвитку за Л.С.Виготським

(культурно-історична теорія розвитку)

У вітчизняній психології особливо міцний фундамент періодизації психічного розвитку заклав Л.С.Виготський. Головними критеріями розподілу були властиві для кожної стадії психічні новоутворення, які визначаються характеристиками стійкої, адекватної для кожного віку, соціальної ситуації розвитку. Виділяє наступні етапи розвитку: вік немовляти, ранній вік, дошкільний вік, молодший шкільний, підлітковий, юнацький. Кожний стабільний вік має кризові періоди, під час яких змінюється соціальна ситуація розвитку.

Для когнітивного розвитку малюка Л.С.Виготський визначив два рівні. Перший рівень - це рівень актуального розвитку дитини, який визначається його здатністю самостійно вирішувати завдання. Другий рівень - це рівень його потенційного розвитку, що визначається характером завдань, які дитина могла би вирішити під керівництвом дорослих або більш досвідчених ровесників. Відстань між цими двома рівнями Виготський назвав "зоною найближчого розвитку".

Виготський підкреслював, що для повного розуміння когнітивного розвитку дітей і відповідної побудови навчання потрібно знати не тільки актуальний, але й потенційний рівень їх розвитку. Для Виготського і його послідовників когнітивний розвиток тісно переплітається з соціальним і культурним життєвими контекстами.

Таким чином, для розуміння когнітивного розвитку дитини необхідно дослідити процеси, що відбуваються під час соціальної побудови знань. Розроблена Л.С.Виготським теорія культурно-історичного походження вищих психічних функцій людини свідчить, що тільки у спілкуванні в певних соціальних умовах життя є можливим розвиток вищих, суто людських особливостей психіки: довільної пам'яті, логічного мислення, мови.

Перехід від одного віку до іншого Л.С.Виготський розглядає як процес динамічний: на різних вікових етапах зміни в дитячій психіці можуть відбуватися і поступово, а можуть - швидко і різко. Відповідно виділяються стабільні і кризові стадії розвитку. Чергування стабільних і кризових періодів Л.С.Виготський розглядав як закон дитячого розвитку. Тому вікова періодизація має такий вигляд:

- криза новонародженості - вік немовляти (2місяці - 1 рік) - криза 1 року;

- криза 1 року - раннє дитинство (1 - 3 роки) - криза трьох років;

- криза трьох років -  дошкільний вік (3 - 7 років);

- криза 7 років - шкільний вік (7 - 13 років) - криза 13 років;

- криза 13 років - пубертатний вік (13 - 17) - криза 17 років.

 

Періодизація психічного розвитку за Д.Б.Ельконіним

(психо-соціальна теорія розвитку)

Д.Б.Ельконін розвив положення Л.С.Виготського, обгрунтувавши свою періодизацію психічного розвитку зміною провідних типів діяльності і виділив різні за змістом стадії: епохи, фази, періоди.

Згідно з цією періодизацією (Див. табл. 1.), кожен вік характеризується своєю соціальною ситуацією розвитку; провідною діяльністю, в якій переважно розвивається мотиваційно-потребова чи інтелектуальна сфера особистості; віковими новоутвореннями, що формуються наприкінці періоду, з-поміж них виділяється  центральне, найбільш значиме для наступного розвитку. Межами розвитку є кризи - переломні моменти в розвитку дитини. Періодизація Д.Б.Ельконіна здобула визнання не тільки у вітчизняній психології, але й у світовій.

 

Таблиця 1.                  Періодизація психічного розвитку за Д.Б.Ельконіним

Епоха

Назва періо-ду

Межі пері-оду

Провідний вид діяльності

Новоутворення

1.

Раннє дитин-ство

Вік немовляти

від народ-ження до 1 року

- безпосереднє емоційне спілкування. На його фоні формуються орієнтувальні і сенсомоторно-маніпулятивні дії, тобто дії, що супроводжуються і певним чином управляються зоровими, слуховими, м'язево-руховими та іншими відчуттями і сприйманнями.

Найважливішими психічними новоутвореннями є потреба у спілкуванні з дорослими і в емоційному ставленні до них.

2.

Ранній вік

Від 1 року до  3-х.

-предметно-маніпуляційна діяльність, за допомогою якої дитина разом з дорослими оволодіває існуючими у соціумі засобами дій з предметами,  тобто формуються мотиваційно-потребова сфера дитини.

При цьому розвиваються психічні новоутворення - мова, наочно-дійове мислення.

3.

Дитин-ство

Дошкі-льний вік

Від 3 до 7 років

- рольова гра, в процесі якої дитина оволодіває "фундаментальними смислами людської діяльності".

Водночас, формуються такі психічні новоутворення, як прагнення до соціально значущої і соціально оцінюваної діяльності, які характеризують готовність дитини до шкільного навчання.

4.

Молодший шкіль-ний

Від 7 до 11 років

- навчання. У процесі навчання формується пам'ять, засвоюються знання про предмети, явища оточуючого світу, а також про людські взаємостосунки. Формуються операційно-технічні можливості дитини.

Психічні новоутворення - довільність психічних явищ, внутрішній план дії, рефлексія.

5.

Підлітко-вість

Молодший

підліт-ковий

Від 11 до 13 років

- інтимно-особистісне спілкування; спілкування в процесі суспільно корисної діяльності (навчальної, трудової тощо).

Важливими психічними новоутвореннями цього віку є самооцінка, критичне ставлення до людей зі свого найближчого соціального оточення, прагнення бути дорослим і самостійним; вміння коритися нормам людського життя.

6.

Стар-ший підліт-ковий

Від 13 до 15 років

- навчально-професійна  діяльність.Формується інтелектуально-пізнавальна  сфера.

У процесі цієї діяльності формуються такі новоутворення, як світогляд, професійні інтереси, самосвідомість, бажання та ідеали.

 

Головні чинники впливу на розвиток психіки дитини

Сучасна психогенетика дотримується ідеї, що людина успадковує дві програми: генетичну і соціальну. Біологічна наука стверджує, що організм і оточуюче середовище - це одне ціле. При цьому до поняття середовище входить уся сукупність умов, в яких розвивається організм.

Природне середовище - це соціальне оточення дитини: середовище сім'ї, середовище найближчого оточення дитини, соціуму, в якому дитина вступає у взаємостосунки з людьми, а більш ширше коло її взаємостосунків - це соціальне середовище (все суспільство в цілому).

Біологічні фактори. До них належать успадковані й уроджені властивості психіки та організму дитини, тобто ті, з якими дитина з'являється на світ. Дитина успадковує людські особливості будови нервової системи, головного мозку, органів чуття, загальні для всіх людей фізичні ознаки (серед них найбільш важливими є пряма ходьба, рука як орган пізнання і впливу на оточуюче середовище та особлива, суто людська будова мовного апарату).

Дітьми успадковуються біологічні, інстинктивні потреби (в їжі, питті, чханні, позіханні тощо), особливості типу вищої нервової діяльності. Природжені психофізіологічні й анатомічні особливості центральної нервової системи, органів чуття, головного мозку називають задатками, на основі яких формуються, розвиваються людські якості і здібності, серед них й інтелектуальні.

Поряд зі спадковістю до біологічного фактору належать також і вроджені властивості. Це ті окремі риси й особливості організму чи психіки, які пов'язані з особливостями розвитку дитини до його народження - здоров'я мами, вплив різних ліків, алкоголю, нікотину, наркотиків тощо.

Сучасна біологія розглядає спадковість як здатність організму, сформованого і закріпленого протягом декількох поколінь, "вимагати" від середовища певних умов, які б забезпечили його існування.

А сучасна генетика розглядає спадковість як здатність організму жити і розвиватися в конкретних умовах. Цю здатність старше покоління передає молодшому у формі певної фізико-біохімічної організації. Але, враховуючи те, що середовище, в якому  проживає людина, постійно змінюється, то і спадковість не залишається незмінною. Чим більше розвиненим є організм, тим складнішим є тип його взаємодії з оточуючим середовищем, тим більшу роль відіграє мінливість, яка забезпечує його гнучке й ефективне пристосування до умов існування.

Соціальні фактори. Соціальний фактор у розвитку психіки дитини розглядається, головним чином, як вплив на нього безпосереднього соціального оточення (сім'ї, друзів, сусідів) і всього суспільства через засоби масової інформації, систему моральних цінностей тощо.

Л.С.Виготський розробив теорію суспільно-історичного походження вищих психічних функцій людини під впливом соціального оточення. Він показав, що тільки у спілкуванні в певних соціальних умовах життя є можливим розвиток вищих, суто людських особливостей психіки: довільної пам'яті, логічного мислення, мови. За Л.С.Виготським, найбільш суттєвими культурними, соціальними знаками є мовлення і мова.

Основними положеннями теорії, що пояснює механізми взаємодії дитини з середовищем, є такі:

1. Малятко відповідає на вплив зовнішнього середовища якимось рухом;

2. На базі простих, безумовних рефлексів формуються численні, більш складні механізми - умовні рефлекси. Дитина починає реагувати на подразник, який не має для неї життєво важливого, біологічного значення;

3. Формування умовних рефлексів - це створення нервових часових зв'язків у корі головного мозку;

4. Зовнішніми подразниками для маленької дитини є насамперед безпосередній вплив предметів і явищ природи.

На другому році життя подразником для дитини стає слово як особливий сигнал узагальнюючого характеру. До того ж:

- асоціативні зв'язки на словесні сигнали формуються значно раніше, ніж на першосигнальні подразники;

- після згасання мовленнєві асоціації відновлюються значно легше і швидше, ніж першосигнальні;

- засвоєння дитиною мови як одиниці спілкування (особливо характерним є для дошкільного віку) різко змінює всі її взаємовідносини з оточуючим середовищем.

Розвиток вищих психічних процесів

Становлення психічних процесів. Найважливіша проблема вікової психології полягає ось у чому: чи розвиваються взагалі психічні процеси протягом людського життя, чи просто з віком поступово проявляються спадково задані якості?

Найбільш ймовірною є концепція, згідно з якою розвиток психічних функцій пов'язують з особливостями взаємодії людини з оточуючим середовищем. При цьому морфологічні зміни не обмежені завершенням - вони тривають усе життя. Суть основного положення цієї концепції полягає в тому, що вищі психічні функції формуються в діяльності, а вродженими можуть бути тільки задатки, котрі розглядають як передумови чи умови розвитку здібностей.

Занурення і згортання. Зовнішні матеріальні дії, які виконує дитина, є вихідним матеріалом для вищих психічних функцій. У наймолодшому віці ці пізнавальні дії спостерігаються легко: малюк бере предмет, ссе його, розглядає. Для того, щоб вирішити поставлене перед двохрічною дитиною завдання, вона змушена реалізовувати кожну дію в руках. У цей період її дії є максимально розгорнутими, вони складаються з багатьох видимих компонентів. Поступово, протягом вікового розвитку ці компоненти видозмінюються: кількість їх зменшується, а компоненти якісно перетворюються. Такі зміни називаються згортанням. На якомусь етапі такого розвитку за допомогою навчання поряд із згортанням формується і занурення - зникання зовнішніх рухових компонентів пізнавальної дії і перетворення їх у розумові операції. В дитини відбувається поступове зміщення акцентів: спочатку вона пізнає світ завдяки діям, потім - завдяки мові і мисленню. Іншими словами, відкрито протікаючі сповільнені дії, урешті-решт перетворюються на блискавичні високоорганізовані системи внутрішніх операцій. Таким чином, зовнішні дії поступово згортаються і занурюються.

П.Я.Гальперін виділив такі характеристики розумової дії: ступінь оволодіння; повнота реально виконуваних операцій; ступінь скорочення; міра засвоєння. Ступінь оволодіння при цьому визначається рівнем предметної дії, голосної вимови (і вже без спирання на реальні предмети) та рівнем розумової дії. Це обов'язкові фази перетворення зовнішньої дії у внутрішню. 

Для довільних рухів аналогічний шлях розвитку прослідкував О.В.Запорожець. Він довів, що вироблення кожного навику руху пов'язане з переходом від розгорнутої послідовності дій, яка спирається на зовнішні засоби, до згорнених і скорочених схем рухів, які спираються не на роздрібнене керування кожним мускулом окремо, а на загальні команди рухів. Динамічні схеми, які створюються в результаті згортання, дозволяють настільки плавно і економічно здійснювати складні рухи, що вони отримали назву "кінетичні моделі".

Принцип занурення дає можливість діяти в уяві. Те, що дії виконуються подумки, має свої позитивні моменти. Так, наприклад, спортсмен, перш ніж виконати складну дію, детально уявляє її подумки ("прокручує в голові"). Це допомагає йому добитись високих результатів. Такі вправи для паралізованої людини сприяють успішному відновленню нервової провідності.

Занурення і згортання - це основні механізми розвитку і вдосконалення психічних функцій. При цьому постійно підвищується швидкість їх реалізації, що суттєво покращує пристосування людини до зовнішнього середовища. Розуміння механізмів занурення і згортання дало можливість психологам розробити нові методи навчання.

Формування довільності. Поряд із зануренням і згортанням, загальною рисою вищих психічних функцій є довільність. Культурно-історична концепція Л.С.Виготського пов'язує розвиток довільності психічних функцій з соціальними факторами. Відповідно до Л.С.Виготського, вищі психічні функції формуються спочатку як зовнішні форми сумісної, колективної діяльності людей, і лише поступово, в результаті занурення, вони стають психічними процесами індивіда. Він вважав, що використовування знаків як психічне знаряддя дозволяє людині перебудовувати свою психічну діяльність так само, як використовування штучних знарядь принципово розширює межі його трудової діяльності. Тоді, як ці та інші знаряддя спрямовані назовні і є засобами зовнішньої діяльності, знак насамперед є засобом психологічної дії на свою поведінку, засіб внутрішньої діяльності, який спрямований на оволодіння людини самою собою. Ці знаки-стимули, які довільно вводяться людиною у свою діяльність, виконують функції саморегуляції.

Усі зовнішні психічні функції розвиваються однаково. Спочатку вони формуються, спираючись на зовнішні дії, а з розвитком - реалізуються як внутрішні дії без зовнішньої опори.

 

Запитання для самоперевірки:

__MCE_ITEM__1.У чому полягають основні умови психічного розвитку дитини?

__MCE_ITEM__2.Поясніть різницю між поняттями онтогенез і філогенез.

__MCE_ITEM__3.Що є джерелом психічного розвитку дитини?

__MCE_ITEM__4.Від чого залежить перехід до нової провідної діяльності?

__MCE_ITEM__5.Яка роль навчання у психічному розвитку дитини?

__MCE_ITEM__6.Чим зумовлені вікові етапи психічного розвитку дитини?

__MCE_ITEM__7.Назвіть основні напрямки в розвитку поведінки і психіки дитини.

__MCE_ITEM__8.У чому полягає суть культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій Л.С.Виготського?

__MCE_ITEM__9.Які існують точки зору щодо співвідношення генотипічних і середовищних факторів у розвитку дітей?

__MCE_ITEM__10.Поясніть різницю між поняттями сенситивність і сенситивні періоди розвитку.

__MCE_ITEM__11.Назвіть напрямки розвитку активності дитини.

__MCE_ITEM__12.Які існують підходи до вирішення проблеми періодизації дитячого розвитку?

__MCE_ITEM__13.Які критерії були покладені Д.Б.Ельконіним в основу періодизації психічного розвитку?

__MCE_ITEM__14.Які дії, що виконує дитина, є вихідним матеріалом для вищих психічних функцій?

__MCE_ITEM__15.Окрім занурення і згортання, які ще загальні риси вищих психічних функцій ви можете назвати (за  Л.С.Виготським)?

__MCE_ITEM__16.Як називаються динамічні схеми, які створюються в результаті згортання  (за О.В.Запорожцем)?

Самостійне опрацювання матеріалу:

__MCE_ITEM__1.Індивідуальний розвиток особистості.

__MCE_ITEM__2.Стадії розвитку дорослої особистості.

__MCE_ITEM__3.Періодизація онтогенезу з точки зору сучасної фізіології.

Література:

__MCE_ITEM__1.Аршавский И.А. Основы возрастной периодизации //Возрастная физиология. (Руководство по физиологии) - Л.: Наука, 1975. - С. 5 - 67.

__MCE_ITEM__2.Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н.  Возрастная психология. - М.: ТЦ "Сфера", 2001. -  С.137 - 142.

__MCE_ITEM__3.Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Уч. для студ. вузов. -3-е изд. -М.: Академия, -1998. - С. 11- 97.

 

 Теми для  рефератів:

__MCE_ITEM__1.Стадійність  психічного розвитку.

__MCE_ITEM__2.Теорії інтелектуального розвитку дитини.

__MCE_ITEM__3.Ненормативний психічний розвиток.

 

Теми для дослідницької роботи:

__MCE_ITEM__1.Класифікація і особливості різноманітних сенситивних періодів розвитку в житті дитини.

__MCE_ITEM__2.Залежність розвитку мислення від емарджентної грамотності.

 

Словник основних психологічних понять

Біологічні фактори - це успадковані і природжені властивості психіки та організму дитини, тобто ті, з якими дитина з'являється на світ.

Вікова періодизація - виділення періодів життя людини за сукупністю анатомо-фізіологічних і соціально-психологічних ознак; прийнято виділяти такі періоди: вік немовляти (від 0 до 1), раннє дитинство (від 1 до 3), дошкільний вік (від 3 до 6-7), молодший шкільний вік (від 6-7  до  10-11), підлітковий вік  (від 10 до  15), юнацький (від 15 до 21), зрілий вік  (від 21 до 60), літній вік (від 60 до 75), старечий вік (від 75 до 90), довгожителі (понад 90 років).

Вікові новоутворення - якості або властивості, яких не було раніше в готовому вигляді.

Зона найближчого розвитку - поняття, яке пояснює зв'язок навчання і психічного розвитку  дитини і їх залежність від провідної ролі дорослого. Зона найближчого розвитку визначається тими можливостями дитини, які вона не в змозі реалізувати на даний час самостійно, але використовує їх за допомогою дорослого і які завдяки спільній праці з дорослими стануть її власним надбанням  найближчим часом.

Когнітивний розвиток - це ріст і вдосконалення різноманітних аспектів наших інтелектуальних здібностей.

Онтогенез - це процес індивідуального розвитку; цілісний процес становлення людини як організму, як свідомої істоти і як особистості.

Пізнання - це процес, завдяки якому ми дізнаємося і розуміємо світ, що нас оточує. Складовими процесу пізнання є навчання, виховання, пам'ять і розуміння.

Природне середовище - це соціальне оточення дитини: середовище сім'ї, середовище найближчого оточення дитини, соціуму, в якому дитина вступає у взаємостосунки з людьми, а більш ширше коло її взаємостосунків - це соціальне середовище (все суспільство в цілому).

Провідна діяльність - діяльність, що вказує на характер психічного розвитку на тому чи іншому етапі дитинства.

Розвиток - це перехід організму, що росте, до більш високого ступеня розвитку.

Розвиток особистості - це закономірні послідовні зміни в різноманітних людських системах життя (морфологічній, фізіологічній, психічній, соціальній), які проявляються в їх кількісних, якісних і структурних перетвореннях, в русі від нижчих до вищих рівнів, від простого до складного.

Розвиток психіки - послідовні, що прогресують (хоч до їх складу входять також деякі моменти регресу) і загалом незворотні кількісні та якісні зміни психіки живих істот. Ці зміни зумовлюють перехід живих істот від нижчих (більш простих) до вищих (більш складних) форм взаємодії з оточуючим середовищем.

Сенситивність - чутливість, особлива сприйнятливість індивіда до подій,  які відбуваються з ним; виражається в підвищеній тривожності, боязні незнайомих людей, нових ситуацій, будь-яких змін тощо.

Сенситивні періоди розвитку особистості - періоди найбільшої чутливості до певних видів впливу.

Соціалізація - процес засвоєння і активного відтворення індивідом  соціального досвіду.

Спадковість  - здатність живих організмів передавати свої ознаки і властивості нащадкам.

Філогенез - процес історичного розвитку.

 

Література:

__MCE_ITEM__1.Грэйс Крайг. Психология развития. СПб.: Питер, 2000. -  992 с. - 15-26; 60-101; 141-142.

__MCE_ITEM__2.Возрастная и педагогическая психология /Под ред. А.В.Петровского - М., 1979. - С. 21-30.

__MCE_ITEM__3.Возрастная и педагогическая психология /Под ред. М.В.Гамезо и др. - М., 1984. - С. 47-62.

__MCE_ITEM__4.Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н.  Возрастная психология. - М.: ТЦ "Сфера", 2001. - 464 с.

__MCE_ITEM__5.Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Уч. для студ. вузов. -3-е изд. -М.: Академия, -1998. -С. 38-50.

__MCE_ITEM__6.Мухина В.С. Детская психология. - М.: ООО Апрель Пресс, ЗАО Изд - во ЭКСМО - Пресс, 1999. -  352 с. - С. 7 - 67.

__MCE_ITEM__7.М'ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2000.  479 с. - С. 136-142.

__MCE_ITEM__8.Немов Р.С. Психология образования. - М., 1985. - С.14-47.

 

 

mooCow mooCow mooCow
mooCow